Мейн-кун. Особливості породи

Мейн-кун

Ці кішки родом зі Сполучених Штатів Америки і їх називають “добрим велетнем” усіх порід. Існують цікаві легенди, які пояснюють походження породи Мейн-кун. За однією з них походження Мейн-кунів пов’язують із мореплавцем Чарльзом Куном, який мандрував на кораблі разом зі своїми вихованцями – представниками довгошерстих порід. Мандруючи землями Нової Англії, його коти і кішки спаровувалися з місцевими, що призвело до появи незвичайних пухнастих і великих за розміром кошенят. Ця історія прославила Мейн-кунів, як “кішок Куна”, так їх прозвали жителі цих місць.

А ще назва “Мейн-кун” у буквальному перекладі означає “менський єнот”. Мен – північний штат США. Але до чого тут єноти? Згідно зі ще однією легендою, Мейн-кун – це результат схрещування самки єнота і кота. На підтвердження цієї теорії наводяться зовнішні особливості кішки, а точніше – смугастий хвіст.

За іншою легендою, кошенята Мейн-кун з’явилися в результаті схрещування північноамериканської рисі зі звичайним котом. Підтвердженням цієї теорії стали пензлики на вушках кішок цієї породи, які, як вважають, дісталися їм від рисі-мами. Однак ті фахівці, які вивчають походження цих кішок, стверджують, що в їхній історії немає ніяких таємниць. Порода з’явилася в результаті природної еволюції.

Візитна картка Мейн-куна – великі голова і лапи, розкосі очі, високі вуха з пензликами і потужна статура. Хвіст, як правило, дорівнює довжині тулуба. Вага цих котів від 6,8 до 11 кг, а в рідкісних випадках може доходить і до 15 кг. Мейн-куни довгожителі, а тривалість життя гігантів від 15 до 20 років.

Характер Мейн-кунів

Мейн-куни легко піддаються навчанню, ласкаві та товариські. Зазвичай вони спокійні та чудово почуваються серед собак, інших котів і людей. Для них характерні хороше здоров’я і витривалість. Ці кішки дуже голосисті і можуть видавати різні звуки, включно із завиванням, скрекотінням і цвіріньканням. Ви коли-небудь чули, як цвірінькає кіт?

Вони ненавидять самотність і повинні бути в центрі всіх подій, що відбуваються в будинку. Дуже велелюбні і відмінно підлаштовуються під ритм життя власників, що легко робить їх рівноправними членами сім’ї. Улюблена звичка Мейн-куна – спати з господарем. Якщо в оточенні Мейн-куна багато дітей, він обов’язково вибере собі улюбленця. З маленькими дітками – ввічливий, тактовний і ніколи не зачепить малюка. Мститися господареві не будуть.

Прогулянки для Мейн-кунів важливий елемент їхнього життя. Гуляють вони в будь-яку погоду, легко звикають до нашийника і повідця. На вулиці поводяться спокійно, не прагнуть тікати і ховатися. Як стверджують власники Мейн-кунів, їхні улюбленці не відмовляться скупатися і поплавати з господарем, попроситися прийняти душ разом з ним, із задоволенням залізуть у ванну і будуть вмиватися під краном.

У природі Мейн-куни перед тим, як втамувати спрагу, очищали воду від опалого листя та іншого сміття, відганяючи його лапами. Цей рефлекс зберігся і в домашніх тварин – куни можуть розбризкувати воду, перекидати миску з водою або рухати її по підлозі, тому посуд для пиття має бути важким. Хоча часто це все одно не зупиняє котів цієї породи. Тому, прийшовши додому, не дивуйтеся, побачивши картину – де кіт стоїть передніми лапами в мисці з водою і додатково щось там копає.

Безліч побоювань майбутніх власників пов’язано з доглядом за шерстю мейн-кунів – вона досить густа і довга. Але при цьому кішки добре ставляться до вичісування і 1-2 разів на тиждень часто буває достатньо. Але на додаток до звичайного гребінця слід придбати пуходерку – у кішок цієї породи дуже густе підшерстя, яке також потребує уваги.

Додатково їм рекомендовано давати Мальтпасту – пасту для виведення шерсті, адже довга шерсть під час потрапляння до шлунка часто утворює волосяні грудочки (трихобезоари), які можуть завдавати занепокоєння тварині – провокувати блювоту і відмову від їжі.

Кастровані вихованці схильні до ожиріння. Тому важливо стежити за його вагою, оскільки в надлишку вона погано позначається на стані здоров’я і дає сильне навантаження на суглоби.

Вага Мейн-куна в середньому вдвічі, а то й утричі більша за вагу інших домашніх кішок. Причиною тому служить потужний кістково-м’язовий скелет, який формується довгі 9-12 місяців проти 6-8 місяців у інших порід. Остаточні розміри Мейн-кунів складаються тільки до трьох-чотирьох років, а до цього кішки продовжують рости, нехай і не так активно, як у перший рік життя.

Здоров’я Мейн-кунів

Мейн-куни відрізняються міцним здоров’ям і витривалістю, добре пристосовані до фізичних навантажень. Однак є кілька захворювань, характерних для цієї породи.

Найбільш серйозну небезпеку для здоров’я мейн-куна становить гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМП). Ця патологія пов’язана з серцем, прогресує швидко і виникає у літніх вихованців. Хвороба, обумовлена генами, проявляється з піврічного віку, основна симптоматика проявляється в порушеннях м’язової роботи кінцівок. Виявити схильність до кардіоміопатії можна за допомогою ЕКГ і УЗД серця. Якщо ваш вихованець занадто млявий – це привід показати його ветеринару.

На даний момент існує генетичний тест для визначення цієї патології, який бажано здавати кожному вихованцеві.

Якщо ви придбали кошеня і не знаєте генетичну “історію” батьків – рекомендовано записатися в нашу клініку на Ехо серця, де кардіолог зробить дослідження і розповість – чи є дана патологія у тварини чи ні. У спірних моментах призначить повторне обстеження.

І так як ця порода в групі ризику по даному захворюванню – ЕХО серця рекомендовано робити кожному пацієнту (особливо перед загальною анестезією).

Мейн-куни часто хворіють на полікістоз нирок і остеоартрити, обидва захворювання мають генетичний характер, схильні також до порушення розвитку суглобів – дисплазії тазостегнового суглоба.

Спінально-м’язова атрофія (SMA) – також спадкове нейром’язове захворювання, яке знаходять у котів цієї породи. У Мейн-кунів перші ознаки SMA з’являються зазвичай у віці дванадцяти тижнів. Спостережувані симптоми: млявість, тремор, м’язова слабкість. Прогресуюча атрофія проксимальних м’язів призводить до того, що з п’яти/шестимісячного віку хода кошеняти стає нестійкою і незграбною, тварині складно встрибувати на висоту і зістрибувати вниз. На жаль, лікування цієї хвороби не існує. Але також можна здати генетичний тест для визначення цього захворювання.

У мейн-кунів може також бути сечокам’яна хвороба, її ознака – потемніння сечі, у важких випадках – наявність крові в сечі, а також неспокійна поведінка тварини під час сечовипускання. Фактори ризику – жорстка питна вода, надлишок риби, неякісний сухий корм. Коти хворіють на це частіше, особливо кастровані. Найкраща профілактика – правильне харчування, баланс сухих кормів і “людської” їжі, очищена питна вода в достатній кількості. Переважно організувати цілодобовий доступ до великого обсягу чистої води, наприклад, поставити відро або каструлю з водою в доступному для кота місці. За перших ознак хвороби звертайтеся в нашу клініку для огляду ветеринаром.

Мейн-кун – особлива кішка для особливих господарів. Все в них гармонійно і красиво – від зовнішнього вигляду до характеру. Життя з таким вихованцем буде цікавим, яскравим і сповненим позитиву!